ІЗ ГЛИБИНИ СТОЛІТТЯ
(ПРОЕКТ «Школа
очима випускників»)
Іванчицька школа – світ науки і добра
Живе і діє вже десятки років
Для вчителів і учнів завжди дорога,
Бо провели у ній прекрасні роки.
Ти, рідна школо, ніби зовсім не стара,
Хоч за спиною в тебе довгі роки
Для нас ти будеш вічно молода,
До тебе поспішають наші кроки.
Що найважливіше в житті?
Хотілося б побачити і почути того, хто, не задумуючись, відповість на це
запитання з абсолютною точністю, вичерпністю. Кожен назве свої “кити”, на яких
тримається людське життя. Але жоден не омине у спогадах тієї визначальної
сходинки, першої і надзвичайно важливої, що називається “школа”.
У кожного з нас – своя
школа. Школа дитинства та юності. Без учителів, людей історичного «вчора», не
було б і нас, людей історичного «сьогодні». Життя кожної людини пов’язане зі школою.
Покоління за поколінням діти вступають до школи, вчаться, закінчують і виходять
у світ, а школа, живе далі, гостинно відкриваючи двері іншим. Пройшовши довгий
шлях від найпершої виведеної самотужки літери та рахування на паличках до
володіння рідною мовою та азами численних наук. Тут ми дорослішаємо, вперше
закохуємося, довіряючи шкільним коридорам свої мрії і таємниці. Тут ми стаємо
людьми, самостійними, освіченими, розумними і впевненими у своїх силах та
знаннях, які дала нам школа. І не важливо, яка ця школа. Головне те, яке місце
займає у серці кожного свого випускника.
Хотілося б побачити і почути того, хто, не задумуючись, відповість на це
запитання з абсолютною точністю, вичерпністю. Кожен назве свої “кити”, на яких
тримається людське життя. Але жоден не омине у спогадах тієї визначальної
сходинки, першої і надзвичайно важливої, що називається “школа”
У кожного з нас – своя
школа. Школа дитинства та юності. Без учителів, людей історичного «вчора», не
було б і нас, людей історичного «сьогодні». Життя кожної людини пов’язане зі школою.
Покоління за поколінням діти вступають до школи, вчаться, закінчують і виходять
у світ, а школа, живе далі, гостинно відкриваючи двері іншим. Пройшовши довгий
шлях від найпершої виведеної самотужки літери та рахування на паличках до
володіння рідною мовою та азами численних наук. Тут ми дорослішаємо, вперше
закохуємося, довіряючи шкільним коридорам свої мрії і таємниці. Тут ми стаємо
людьми, самостійними, освіченими, розумними і впевненими у своїх силах та
знаннях, які дала нам школа. І не важливо, яка ця школа. Головне те, яке місце
займає у серці кожного свого випускника.
Роки мого дитинства та
юності пройшли в Іванчицькій школі. Ще тоді, коли я вперше ступила на її поріг,
школа вразила мене своєю величчю, щирістю дитячих посмішок та теплими очима вчителів.
Дев'ять років я щоранку йшла до неї за новими знаннями та життєвим досвідом.
Дев'ять років мої ноги ступали по шкільному подвір’ю, яке я й сьогодні пам’ятаю
до найменших дрібниць, хоча вже двадцять п'ять років живу зі статусом
випускниці.
Звісно, за ці двадцять
п'ять років моя школа змінилася, набувши нового, сучасного вигляду. Проте й
сьогодні, працюючи в цій школі вчителем, я шукаю очима вікна свого класу та
обличчя моїх вчителів. На жаль, дехто з них вже не працює на педагогічній ниві.
На зміну їм прийшов молодий і завзятий педагогічний колектив. Але всі вони
живуть у моїх спогадах, займаючи своє почесне місце.
Рік тому моя школа
відсвяткувала свої ювілеї. 50, 65 та 90
років – справді історичні дати! За цей час зі стін навчального закладу вийшли
сотні випускників, яких сьогодні можна зустріти в багатьох містах і селах
України.
Кожна школа має свою історію. Історію, творцями якої були
вчителі і учні. Досліджувати шлях, що пройшла кожна школа, справа нелегка.
Іванчицька загальноосвітня школа I-II ступенів розташована по
вулиці вул.Шкільна, 24 в с.Іванчиці Зарічненського району
Рівненської області.
Екскурс в минуле...
Ще за часів панування польської шляхти на теренах нашого
краю в невеличкому селі Іванчиці діти
мали змогу навчатися грамоті по сільських хатах.
Із слів нашого односельчанина Козловського Степана
Дмитровича, 1918 року народження, ми дізналися, що перша школа в селі була
побудована і відкрила свої двері дітям у 1924 році. Її приміщення складалось із
двох класів та двох кімнат, де мешкав польський вчитель Бонік Горбатовський зі
своєю сім’єю. Він навчав дітей 1 та 4 класів, а 2 і 3 класи знаходились в хаті
місцевого жителя Чепури Терентія Петровича, де вчителював пан Цимбаль. Класи
були нечисленні, бо переважна кількість дітей змушена була не вчитись, а
працювати в наймах, щоб допомогти батькам прогодувати сім’ю. В одному класі
навчалися діти різного віку. Двічі на тиждень до школи приходив священик
навчати Закону Божому. Кожен день перед уроками діти молились Богу на польській
мові. Вчителі були строгі і вимагали від учнів хороших знань, за які кращі учні
школи нагороджувалися поїздкою до Білорусії. В один клас ходили по два роки.
Діти писали перами і чорнилом, яке робили із сажі або соку червоного буряка.
У 1935 році, коли Бонік Горбатовський виїхав із села, в
школу приїхали молоді вчителі Охріменко Марія Станіславівна та Опанасик Лідія
Трофимівна.
Під час Великої Вітчизняної війни школа в селі згоріла.
Навчання проводили в хаті Курадовця Семена Герасимовича. В цей період в школу
ходило 5-6 учнів і вчили їх Зайцев Віктор Віталійович і Лідія Трофимівна. У
післявоєнні роки село стало розбудовуватись, побільшало дітей і виникла потреба
у побудові нової школи
У 1949р. сільський голова Франко перевіз із. с.Бутове
хату, одного із місцевих куркулів, яку склали під школу. Зразу ж після цього
сільського голову і його секретаря Василя Жовтобрюха знайшли в лісі вбитими. Їх
захоронили на місцевому кладовищі, а діти і зараз продовжують упорядковувати
їхні могили.
Першим
директором в цій школі був Омельченко
Іван Ілліч, а його дружина – Станіслава Антонівна – викладала українську мову
та ботаніку. Навчання проходило у дві зміни, а один із початкових класів
знаходився у колгоспній конторі.
В 50-ті роки
працювати в школі приїхали Молочко Іван Олексійович та Парася Михайлівна,
Куриленко Галина Григорівна, Чугай Меланія Вікторівна, Файдук Меланія
Олексіївна, Чудінович Ольга Іванівна, Власюк Ніна Мосіївна, Зайцев Анатолій
Володимирович.
З 1952 р. директором школи був Молочко І.О., який у
1962р. добудував приміщення школи,і кількість класів збільшилась удвічі. Пізніше на території школи була побудована
майстерня, де проводились уроки трудового навчання. Також був збудований
шкільний буфет-їдальня та дві кімнати, які прилягали до неї, де проживав
директор зі своєю сім’єю.
Біля школи була присадибна ділянка на якій діти мали
змогу працювати та збирати високі врожаї капусти, квасолі та кукурудзи.
В позаурочний час діти разом з своїми вчителями ходили в
походи в ближні села сусідньої Білорусії, підтримували дружні відносини зі
своїми однолітками.
……і сьогодення
У 1964р. Молочко І.О. перевіз старе приміщення
райвиконкому із якого була складена ще одна школа. Навчання стали проводити в
одну зміну. Коли сім’я Молочків виїхала із села, у школу приїхали працювати
Балабушко Регіна Григорівна та її чоловік Микола Іванович. Регіна Григорівна
довгий час займала посаду директора Іванчицької восьмирічної школи.
В 1975р. новим директором школи було призначено Бандуру
Віталія Олександровича. На цій посаді він пропрацював 10 років.
Урожайною на свіжі педагогічні сили була Іванчицька
восьмирічна школа на протязі цих років. В ній працювало дуже багато молодих,
енергійних, творчих педагогів. А саме: Безменський Павло Степанович, Безменська
Олександра Андріївна, Шерінга Любов Степанівна (завуч), Пожарська Марія
Степанівна, Пожарський Микола Миколайович, Петровець Василь Федорович, Шикіло
Тетяна Адамівна, Комаровський Петро Францович, Рожик Варвара Адамівна,
Боричевська Ольга Григорівна, Мікуліч Тамара Петрівна, Леонець Степан
Демидович, Колпакова Марія Петрівна, Колпаков Іван Олександрович, Гордієвська
Надія Володимирівна (завуч), Вечорко Лідія Антонівна та багато інших
талановитих вчителів.
Починаючи з 1984 року, роботою в школі керувала мудра
жінка, дбайлива господиня Кец Ольга Миколаївна.
Завдяки її завзяттю і наполегливій праці наша школа набула ошатного вигляду як ззовні, так і в середині.
З листопада 2011 року по квітень 2016 року керманичем школи, натхненником
добрих справ, був Кец Микола Іванович.
В школі є 4 облаштовані навчальні кабінети,
комп'ютерний клас, їдальня, майстерня, бібліотека, кабінет директора,
учительська. У школі діє психолого-педагогічна служба; працюють гуртки:
декоративно-прикладного мистецтва, спортивний.
О.Тишковець,
випускниця 1990 року, директор школи
Немає коментарів:
Дописати коментар